Сімейно-ринкові відносини або 2 кг любові

images/XID/x_63530c69.jpg

Сімейно-ринкові відносини.

«Мені, будь ласка, два кілограми любові. Але не загортайте...»

Дивна словянська ментальність. Давня словянська ментальність. Дивно-давня ментальність. І, в будь-якому випадку, словянська.

Все, що навколо, всі, що навколо, все, що всередині, всі, що всередині... Все має бути справжнім. Істинним, непідробним. Довіра, любов, дружба... Скляним, прозорим, правдивим.

І все повинне грунтуватися на чесності.

Ну де ж таке бачено, щоб двоє друзів підписували контракт про свою дружбу? Мовляв, давай станемо друзями на два роки.

Два роки і ні дня більше. По тому розбіжимося у різні сторони і по дружбі. Ми ж всі умови договору виконали. А, отже, ні в кого ніяких

претензій бути не має. А якщо хтось з нас щось порушить, то він винен іншому... Ну, скажімо, один похід в луна-парк. З поп-корном і

солодкою ватою. Так-так, договір включає повну відповідальність. Щоб наступного разу думав головою перш, ніж зраджувати другу. Другу.

Тому єдиному, якому у контракті поклявся у вірності. Отак-то. Ринкові відносини, як-не-як.

А як щодо шлюбних договорів? Двоє йдуть в РАЦС і, попри ті пісульки, де вони мають розписатися для держави, усміхнений адвокатик подає

їм листочки, де написано:

«Якщо сторона А (типу муженьок, у них же всіх амбіції щодо «перший», «сильніший», «А» і т.д.) зрадить стороні Б один раз, то відшкодовує моральну травму постраждалій у сумі двадцять тисяч євро. Якщо зрада повторюється, то сума подвоюється і так далі. Якщо ж сторона Б

застала сторону А з іншою жінкою, то сума до оплати автоматично зростає в десять разів і становить двісті тисяч євро...»

Хі-хі, смішно, звісно ж, з одного боку, але якщо копнути глибше, то в цьому є великий плюс - при одному припущенні, що «та коза» за «його чеснозароблені» піде собі купувати нову шубу, у нього відпаде будь-яке бажання ходити «наліво», «стрибати в гречку» і просто

«кобелювати».

Жарти жартами, але то було б геть незле, якби колишні кохані, які раптово розлюбили, хоч якусь компенсацію розлюбленим колишнім половинкам платили. Недавно мою товаришку кинув один хлопака. Вона його так любила, а у нього «щось вмерло».

І то треба було стільки страждати?

Я мала необережність їй це сказати. Вона знову розплакалась.

Дурню я впорола.

Вона сказала, що я цинічна егоїстична потвора.

Я чомусь подумала, що якщо серед живих світу цього і була цинічна егоїстична потвора, то це точно не я. А «Мусік-Пусік». Ну, її коханий,

одним словом. Але вирішила цього разу бути розумнішою і промовчати.

Ех, тяжко то все. Прогрес йде вперед, світ вдосконлюється, земля крутиться все швидше навколо своєї осі... Часу жити з кожним роком стає все менше і менше. Життя вимагає бути максимально простим. Тому треба якісь види діяльності викидати зі свого побуту. Скоріш за все це

буде любов. Якось так склалося історично, що за крихту щастя, яку вона приносить дуже дорого і боляче треба платити. Я вже мовчу про трансакційні витрати, які йдуть на знайомство, притирання, замоложування, гуляння, вечірки, кавярні, кіно, театри, подарунки...

Чи вигідно все це?

Чи є рентабельною любов?

дівчина у вікні.

Я думаю, що ні.

Але, звісно ж, вона не пропаде геть. І причина тому лише одна - бо тоді довелося б знищити всі книжки про це почуття, а то було б дуже зле для глобальної екології - випари від спалювання піднялися б у атмосферу, зробили б ще одну дірку в Озоновому шарі, а нам ж відомо, що люди майбутнього - люди розуму, вони ж не будуть свідомо себе закопувати живцем, чи то пак спалювати під нещадним сонцем.

Для них це і так постараються зробити їхні предки, тобто *фанфари, барабани, салюти* МИ.

Але я не про це. Варіант знищення книг є ще один - закопати їх в землю... Але то теж погано придумано, бо фарба зі сторінок перейде на ні в чому не винні рослинки,

і буде плодитися нашим пра-пра-прадітям картопля розмальована, наче крашанка, віршами Гете, помідори з Анною Карєніною всередині, огірки сорту «Дон Жуан», я вже мовчу про осінній парк, який так і буде вкритий майже-перегнилим жовтим листям з рядками франкових інтимних шедеврів із аналогічною назвою...

Брр, як подумаю, аж зле стає. Можна було б, звісно ж, залишити ті книжки як память про минулі часи, але то з боку наших нащадків було би абсолютною дурницею. Уявляю, як би потішалися діти майбутнього:

- Подивіться-но на тих придурків! Їм явно не було чим зайнятися! Уявляєте, вони навіть вбивали себе заради кохання! Ото дах людям зривало... Їм що, зовсім грошей не вистарчало?!

«До чого тут гроші?» - виникає таке питання, а відповідь до нього цілком проста: «Бо любов майбутнього буде звичайнісіким товаром». Таку еволюцію пройшли всі товари, чим же любов ексклюзивна?

До винайдення грошей люди просто обмінювалися тим, що у них було. Один красень мав сокиру, красуня мала літр молока, туди-сюди, обмін відбувся, всі щасливі і раді.

Потім якийсь інтелектуал для полегшення життя (що робити, якщо красеню, який має сокиру, треба молоко красуні, а їй, в свою чергу, треба не його гнила сокира, а високі матерії метафізики, чи, припустимо, двигун вічного згорання?!) придумав гроші... Все стали купувати за гроші. Купувати, продавати, обмінювати...

Красти, грабувати, вбивати за ширшаві папірці...

... - Доброго дня!

- Доброго!

- Мені, будь ласка, два кілограми любові...

- Ніжної, жорстокої?

- Ніжної, будь ласка.

- Звичайної чи з родзинкою?

- Різниця в ціні?

- З родзинкою на пять гривень дорожча.

- Ммм.. - він нервово загляне в гаманець. Грошей явно не вистарчатиме. - Тоді звичайної.

- Взаємної чи нерозділеної?

- Невже я схожий на мазохіста? У мене ж нема значка!

- Вибачте, але я повинна у всіх покупців питати. Можливо, ви залишили його вдома.

- Взаємної... - трохи заспокоївся клієнт, якого явно неприємно збило з пантелику останнє питання.

- Вам з собою чи тут?

- Тут нема столиків, я вже дивився. З собою...

І, отримавши свій пакет, він жадібно вийде на вулицю і швиденько попрямує додому, щоб зробити собі чергове впорскування/випити/зїсти/намазатися/вимити голову любовю... І, втамувавши свій потяг, забуде про її існування до наступного разу...

Невідомо, чи вона буде рідкою чи газоподібною, прозорою чи кольоровою, мякою чи твердою, солодкою чи соленою, великою чи маленькою, деревяною чи залізною - хай це стане загадкою майбутнього, але вона буде, буде доступною для кожного і не приноситиме болю та страждань тим, хто цього не бажатиме...

- Мабуть, візьму таксі, щоб скоріше доїхати додому, - так собі подумає чоловік майбутного із пакетом в руці. При виході з магазину наткнеться на красуню, яка якраз у нього заходитиме. Посміхнеться їй.

Можливо, він би міг у неї закохатися?!

Хто-зна.

Навряд чи.

Ні, ні, точно ні!

Адже у нього в пакеті є аж два кілограми любові!!!

- Цього має вистарчити приблизно на... - він проведе примітивні підрахунки в голові і дійшовши висновку, що десь на півроку, полегшено зітхне. - Півроку - це багато. Дуже багато... Таксі!...

Галушка Олена

Коментарі

Додати новий

Пошук